A A A K K K
людям з порушенням зору
Відділ освіти Гніванської міської ради

Переможці конкурсу "Історія однієї вишиванки" до Дня вишиванки

Дата: 26.05.2020 12:13
Кількість переглядів: 173

З 14 по 25 травня 2020 року серед учнів та учителів Гніванської об'єднаної територіальної громади проходив конкурс "Історія однієї вишиванки" до Дня вишиванки. Учасники надсилали фото своїх вишиванок з розповідями про них. Від кого вона дісталася, якою технікою виконана, у яких життєвих ситуаціях була поруч...

Переможці конкурсу:

серед учнів:

І місце - Поліщук Максим, учень 6-Б класу Альтернативно СЗШ І-ІІІ ст. №1 м. Гнівань

Це вишиванка мого батька Павла. Її вишила моя бабуся Руслана, коли тато повідомив, що збирається одружитися на моїй мамі. Цю сорочку батько пообіцяв подарувати мені, коли виросту і захочу побудувати власну сім’ю. Мій молодший братик ще не розуміє слів тата, але я знаю, що вишиванку я передам йому, коли настане час.

Бабуся не дарма обрала нитки кольору волошки, адже у нашого батька глибокі блакитні очі. Такі як у мене та мого братика. На жаль, бабуся уже не вишиває, бо роки беруть своє та й очі підводять.  Але вона завжди повторює, що руки все пам’ятають. Наша старенька говорить, що вишивала нашому батьку долю – довгу та світлу. Кожен хрестик зроблений з великою любов’ю. 

Це не просто вишиванка – це оберіг нашої сім’ї. Сподіваюсь, що ця сімейна реліквія буде ще довго переходити від батька до сина.

ІІ місце - Полянський Андрій, учень 7 класу Могилівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Сімя, родина – це найдорожче  що є в житті. Я знаю, що для своєї сімї я потрібний,важливий і незамінний. 

У моїй родині надзвичайно трепетно відносяться до родинних традицій. Мені це дуже подобається. Про  одну з таких традицій я б хотів розповісти.

Вишита сорочка –це щось святе, духовне, сокровенне. В нашій родині є така вишиванка. Її вишила моя прапрапрабабуся  Гамарник Соломія Федорівна 1888 року народження. Соломія Федорівна була неграмотна,  про це свідчить документ, який їй видали 28 травня 1916 року. Вишиту нею сорочку одягали наречені мого роду – це було традицією. Полотно для цієї сорочки бабуся Соломія ткала сама і вишивала гладдю. Тканина з часом потемніла, але вишивка чорними та червоними нитками виглядає надзвичайно ошатно та святково Сорочку передають як родинний оберіг з покоління в покоління. Вона є дуже цінною для родини.

Вишиванку в моїй родині одягають на свята, на дні народження. Ці гарні  чоловічі  та жіночі вишиванки створює моя бабуся зі Львова – Полянська Марія Дмитрівна 1950 року народження. Вишиває моя бабуся з 10 років. Її стиль – вишивання хрестиком. Коли ми одягаємо вишиванки, мені здається, що на обличчі з’являється посмішка та починають сяяти очі.

Я впевнений, що я та моя сестра Марія продовжимо традицію нашого роду. Ми будемо передавати наступним поколінням вишиванку прапрапрабабусі Соломії та вишиванки бабусі Марії, адже вишиванка є одним із яскравих виявів нашої унікальності в світі.

ІІ місце - Яросевич Ганна, учениця 5 класу НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. - гімназія №2" м. Гнівань

відео https://drive.google.com/file/d/14LbNqHUo_9Sel1JUjLJbpbLsp5uJTW5z/view?usp=sharing

ІІІ місце - Гаманюк Марія, учениця 2 класу Демидівської ЗОШ І-ІІ ст.

Немає нiчого святiшого,  анiж ciмейнi релiквiiї. Iсторiя моєї  сорочки дiйсно унiкальна, адже їй понад 180 рокiв. Перейшла вона менi у спадок через 4 поколiння. Пережила i голодомор, i вiйну ,i радянськi часи i залишилася такою, нiби вишивали її  вчора .  Власницею  її була моя пра-пра-пра-пра бабуся по батьковiй лiнiї Горпина. Вона несе в собi ту могутню енергетику того далекого часу. Кожен раз, одягаючи її здається нiби поринаю в тi далекi часи, уявляю , малюючи в своїй дитячiй уявi  свою бабусеньку: круглолицю, чорняву, карооку , сiльську, веселу дiвчину. Надзвичайно пишаюся, що маю таку старовинну релiквiю. Буду берегти її, як зiницю ока.

ІІІ місце - Панова Аліна, учениця 8-А класу Альтернативної СЗШ І-ІІІ ст. №1 м. Гнівань

З давніх-давен українці вважають вишиту сорочку оберегом, символом краси,здоров'я, щасливої долі, родової пам'яті та любов'ю Наші пращури наділяли вишиванку надзвичайною силою, вірили, що це таїнство вершить долю людини. Усім відома приказка "в сорочці народився", що означає - людині поталанило. Я вважаю, що вишиванка повинна бути в кожного українця, адже це один з найважливіших символів нашого народу.

Дуже дорожу своєю вишитою сорочкою, адже її подарувала мені моя рідненька бабуся на день народження. Я спостерігала з якою любов'ю бабуся її вишивала , як старанно добирала кольори та творила візерунок. За технікою виконання це низь, в якій поєднуються жовтий, зелений, помаранчевий та чорні кольори . Чому саме ці кольори? Жовтий - це символ безмежного щастя, зелений- пробудження життя,колір молодості, зростання сили, чорна вишивка обіцяє власнику багатство та добробут, а помаранчевий- це колір радості, задоволення, прагнення до самоствердження, це колір енергії та сили.

Кожна деталь візерунка теж щось символізує. Наприклад, ромб-  це знак родючості землі, а ромб з крапкою всередині- символ засіяного поля. Є тут символ Сонця, Води й Землі, що складають життєдайну трійцю є квадрат, що є символом чотирьох сторін світу та пір року.

Коли я одягаю свою вишиванку, то почуваю себе захищеною. Здається, що бабуся зуміла вкласти у візерунки якусь особливу силу, що передавалась в моїй родині з покоління в покоління , Переконалась не раз, що вишита сорочка  таїть в собі нескінченну позитивну енергію. Коли на День матері я одягла її та взяла участь у концерті, то затанцювала так впевнено і натхненно, що після того ще не раз отримувала запрошення для виступу.

Пишаюся тим, що я- українка. Підтвердження цього є моє ставлення до найдорожчого в моєму житті подарунка- вишитої бабусею сорочки. Мрію зберегти вишиванку для дітей та онуків. Нехай стане вона безцінним оберегом мої родини!

Серед педагогічних працівників:

І місце - Фєнєва Наталія Олександрівна, учитель географії Альтернативної СЗШ І-ІІІ ст. №1 м. Гнівань

Без сумніву, у кожній родині є речі, які передаються з покоління в покоління і є реліквіями, оберегами, душею всього роду. У моїй родині такою реліквією стала вишиванка моєї прабабусі Продивус Марії Іванівни. Хочу поділитися дивовижною історією цієї вишиванки.

У далекому 1870 році в село Дзюньків Бердичівського повіту  Київської губернії народилася дівчинка, яку назвали на честь Божої Матері Марією. Зростала Марійка розумною, працьовитою, доброю дівчинкою, серце якої було переповнене любов’ю до людей, до навколишнього світу. А коли дівчинці виповнилося п’ятнадцять років, в її житті сталася подія, після якої вона й створила наш родинний оберіг – сорочку, на якій вишила виноградну лозу з гронами – символ щасливого сімейного життя.

Улітку 1885 року через село Дзюньків проїжджала незнайома пані, одягнена в дуже гарну сукню з червоними квітами.  Літо було спекотним і пані наказала зупинити бричку біля криниці, щоб втамувати спрагу. Юну Марійку вразила краса цієї жінки, а ще більше дивовижний фасон її сукні. Хто була та пані, ніхто в селі так і не дізнався, але моя прабабуся ніяк не могла забути фасон її сукні. Вона вирішила відтворити його у своїй вишиванці. Саме тому ця річ має незвичайний вигляд, хоча малюнок на сорочці класичний. Вишита хрестиком виноградна лоза до сих пір дивує ювелірною роботою. Сплелися в ній червоні і чорні ниточки, як поєднання в долі радості та печалі. Чорний колір, щоправда, з роками вигорів, але червоний гарно зберігся.

Після одруження у моєї прабабусі народилася донька – Колотуцька Євфросинія Данилівна. Коли дівчинка підросла, то стала носити вишиту матусиними руками сорочку. Згодом бабуся подарувала вишиванку моїй мамі – Беспалюк Марії Степанівні, а 5 років тому сорочка, що стала нашим родинним оберегом, була врочисто передана мені – Фєнєвій Наталії Олександрівні. Зі сльозами на очах я прийняла цей дарунок і пообіцяла зберегти його для своїх дітей та онуків.

У цьому році нашій вишиванці виповнюється 135 років. Разом із моєю родиною пережила вона так багато радісних і сумних подій:  для прабабусі і бабусі вона стала весільним одягом; коли під час сталінських репресій мого дідуся заслали на Далекий Схід, зберегла в собі всю любов до рідного краю та надію на щасливе повернення, а підчас голодомору вселяла віру, що родина виживе, що буде кому передати цей священний оберіг. Тепер уявляєте собі, яка відповідальність лягла на мої плечі,  коли матуся передала вишиванку? Відчуваю себе Берегинею свого роду, адже допоки ми пам’ятаємо про наші реліквії і зберігаємо їх, доти й Україна має надію на щасливе майбуття.

ІІ місце - Чернецька Ганна Юріївна, учитель української мови Демидівської ЗОШ І-ІІ ст.

На мені вбрання моєї прапрабабусі ,по маминій лінії, - Поліщук (Турчак) Наталки Іванівни (1884 року народження). 

Родина була багатодітною і жила досить бідно. Дозволити собі вишиту сорочку на кожен день, прості селяни  не могли, адже такий одяг вважався святковим, його берегли та одягали лише на великі свята та богослужіння.   Відтак, прапрабабуся сорочку  вишила собі до весілля, тому її створення можна  датувати 1905 роком. Процес створення сорочки був кропіткий, та особливою гордістю на ній є візерунки, вишиті нитками,що фарбувалися природними барвниками.

Вишита сорочка вважалась скарбом, її берегли і згодом вона в подарунок дісталась моїй прабабусі – Ользі, а ще пізніше  бабусі – Антоніні.

Коли я була маленькою, то дуже часто просила бабусю відкрити мені велику, важку,  дубову скриню в якій зберігалися всі «багатства» бабусиної юності. Чого там тільки не було: домоткані рушники, скатертини, скромні тогочасні  прикраси, серед них і була Наталчина вишита сорочка, от тоді бабуся і розповіла мені її історію.

Після смерті бабусі, щоб не знищити пам’ять про минуле моїх предків, я передала речі в Довгополівський музей предметів побутового вжитку, бо вірю, що вони заслуговують на увагу!

На жаль, з часом вишиванка втрачає свій автентичний вигляд, але зберегла найцінніше – теплий, родинний зв'язок між поколіннями.

Вітаємо переможців!!!!

 

 


« повернутися

Вхід для адміністратора